• Поезія про Україну та просто Українські вірші

    Cторінка номер 3

    Українські ночі...

    Ти відкриваєш знову очі
    А за спиною мертві,українські ночі
    Включаєш свій стандартний розум
    І знов встаєш в робочу позу
    Ішачиш,ти все життя працюєш
    Ти перетворюєш себе в машину! Чуєш?!
    Вірю,брате,що ти мене не розумієш
    Навіщо ти мені кричиш що знаєш,бачиш,вмієш?
    Нічого, друже, ти не бачиш і не знаєш
    Не ту ти владу,українець, обираєш
    Ти закриваєш знову очі
    Перед тобою мертві,українські ночі... Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:16
    Я-Українець!!!

    Мені не потрібні турецькі вітрини,
    америки гроші,російська душа,
    Єдина у мене є лиш Україна
    Такої немає-вона лиш одна!!!

    Я рідною мовой з тобой розмовляю
    Мені наплювати,що ти є москаль.
    Ти часто говориш:"Я нє панімаю!".
    -Ти не розумієш?В Росію тікай!!!

    Народ наший зроду мав долю важкую
    Та ми не померли,живемо й не вмрем
    Допоки у грудях колотиться серце
    Твоїх патріотів,братів і сестер.

    Якщо ти почуєш народную пісню-
    У тебе відразу в грудях защемить
    І ти зрозумієш,що ти-Українець
    І гордим ти станеш в хвилюючу мить.

    Рядки ці писав я у творчім пориві
    Про те,як країну свою я люблю
    Я тут народився і я-УКРАЇНЕЦЬ
    І я прославлю державу свою!!! Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:17
    Україна – це в мені.

    Я Україні віддаю пошану.
    За небо. І проміння золоте.
    Ця щирість в моїм серці не зів’яне.
    Бо Україна – це святе.

    Я віддаю свою всю вдячність Україні.
    За що? Причин на це чимало є.
    Я – листя дерева, що дякує корінню.
    Бо Україна – це моє.

    Я Україні всю любов віддам і віру.
    Бо знаю: світло душ поборе вражу тінь.
    Щоб не було життя буденно-сірим.
    Якщо не в нас, то хоч в майбутніх поколінь.

    І я віддам усю себе для України.
    Хоча яскраво манять закордон вогні.
    Та зрада – це, коли вмира сумління.
    А я не можу.
    Україна – це в мені. Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:18
    Збережемо Україну!

    Нас так довго вели до майбутніх зірок комунізму,
    Аж в очах потемніло від спалахів тої зорі.
    Занедужали ми, занедужала наша Вітчізна.
    Навіть вогник свободи жевріє лише – не горить.

    По-звірячому били,кидали кати нас за грати.
    Йшли щляхами негоди наосліп кудись,хто куди.
    В українські серця вкарбувалися прокляті дати
    І наруги, і зради,зневіри, ганьби і біди.

    Наша мова-душа,в ній надія , і радість,і пісня.
    ми з нею, а не хохоли з давнини.
    Від Петра до тепер познущалися з мови навмисно:
    І “браточки”, і ляхи, і твої, Україно,сини.

    Що ж скаженним душі чорнота притаманна,
    Не холонить у них каменець яничарських сердець.
    Україну роздерти-таке їх негідне завдання
    І до ради нової вести нас ізнов, як овець.
    Ну,і йдіть, хоч до дідька, кому не болить Україна.
    А нам воля і праця, і небо свое голубе.
    Батьківщина одна,наша матінко кревна,едина.
    Збережемо ж її, українці, а, значить, себе!

    Вячеслав Бебешко. Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:18
    Боже, спаси нас від скверни,
    Виведи нас із проваль,
    Щоб ми зрозуміли, доперли,
    Що ми не такі, як москаль!

    Бачиш козацькі могили,
    Кров, мов багровая шаль...
    Тебе, Українцю, родили
    Не так, як родився москаль!

    І зорі тебе колихали,
    Й стежки тебе мчали у даль.
    Тобі колискову співали
    Не ту, яку слухав москаль!

    Тебе народили герої
    Із серцем, немов пектораль.
    Пануй в свому власному домі
    І дякуй, що ти не москаль!

    Бо ми споконвіку тут жили,
    Тут пам'яті вічна скрижаль.
    І предки твої говорили
    Не так, як говорить москаль!

    Нас війни й історія били,
    Однак наша сила, як сталь,
    Бо пращури наші не пили
    Отак, як бухає москаль!

    Бо рідне попсою не стерти,
    У спирті не втопиш мораль...
    О Боже, не дай нам померти
    Отак, як вмирає москаль! Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:20
    Про Голодомор в Україні

    Щоб устав із могили Тарас
    И подививсь на Вкраїну навколо,
    Заридав би, бо пекло у нас
    Ще страшніше від пекла Миколи.

    Скрізь голодної смерти коса
    По містах лютувала і селах,
    Де поділася краю краса!?
    Де поділася пісня весела.

    У Кирілівці, де він зростав,
    У обдертій, нетопленій хаті,
    Похилилась, мов знята з хреста,
    Над охлялими дітками мати.

    В них забрали корову й воли,
    Обобрали город аж по хату,
    Діда й батька на схід повезли,
    Матір з дітьми лишили вмирати.

    - Папи, - плакала Оля мала,
    - Спи, дитиночко, папа присниться...
    Спорожнила червона мітла
    І комори, і клуню, й пивницю. -

    - Моні, - плакав ще менший Івась, -
    Спи, Івасику любий, без моні:
    Ірод Сталін розгнівавсь на нас
    Нашу Лиску погнали до бойні.

    ...Погасила каганчик, лягла...
    Не замкнула й на хвилю повіки,
    У ту ніч, як уже півсела,
    Усі троє заснули навіки. Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:24
    Хотят ли русские войны?

    Хотят ли русские войны?
    Не спрашивай у тишины,
    Не спрашивай у тех солдат,
    В мемориалах, что лежат.

    Спроси у цинковых гробов,
    В которых молодых сынов
    С земель соседских привозили
    Старухам, чтоб те слезы лили.

    Спроси у бравых тех ребят,
    В Кремле которые сидят,
    К погонам звезды пришивая,
    Дубиной «мирною» махая.

    Спроси у патриотов с бритыми главами,
    Как «мирно» темными ночами,
    Они «мочили» молдаван и греков,
    Кавказцев разных и узбеков.

    Спроси у Польши и Литвы:
    Им о России снятся сны?
    У пражской ты спроси весны:
    Хотят ли русские войны?

    Спроси у венгров, как когда-то
    На танках русские солдаты,
    По Будапешту рассекали,
    Вугорцев к миру «приучали».

    Тебе ответит старый финн,
    Проживший много — до седин,
    Как «мирно» русские войска
    Рвались сквозь зиму и снега.

    Есть что сказать и белорусу коренному,
    Тому, чьи предки из литвин,
    Какою жуткою ценою
    Им мир и братство подарил москвин.

    Когда Суворова орда
    Палила села, города…
    Спроси, спроси у Куропат,
    Там непокорные лежат.

    Спроси, что Украине братской,
    Заверенной в любви славянской,
    Из цепких рук большого брата,
    Зачем защит искать у НАТО?

    Спроси всех западных славян,
    Как миру их учил Иван…
    Миролюбив солдат Иван
    Бомбил Кабул, Афганистан.
    В их кишлаки и города
    Не мир пришел — пришла беда.

    Спроси у вдов, детей Чечни,
    Хотят ли русские войны?
    Кто такой русский «миротворец»,
    Тебе ответит всякий горец.

    Грузин, улыбчивый всегда,
    Сквозь слезы просто промолчит.
    От миролюбия соседа
    Сейчас его земля горит.

    Хотят ли русские войны?
    И от Китая до Литвы
    Найдется ль хоть один сосед,
    Который твердо скажет,- «НЕТ!»?

    Автор стиха белорус из Грузии который отказался раскрыть свое имя. Олександр ∗∗ 22 авг 2009 в 22:25

    Cторінка номер 3

Перехід по сторінках