Cторінка номер 1
-
Чи є українці господарями в Україні
Вже майже два десятки років ми, українці, мешкаємо у державі, назва якої так близька до назви нашої нації. Саме через це згадану державу прийнято називати нашою. Але роки проживання в цій державі жодним чином не можна назвати вершиною розвитку української нації. Отже, варто з’ясувати чи правомірно ми вважаємо державу «Україна» нашою?
Юридичний вимір
Декларація ООН «про принципи міжнародного права» від 24.10.1970 р. проголошує право націй на самовизначення, яке передбачає права етнічних спільнот власноруч визначати свій політичний статус. У відповідності до цього принципу 24.08.1991 р. українці визначили свій статус у формі самостійної національної держави. В процесі демократичного державотворення цей статус поступово позбувся спочатку прикметників «національна» та «самостійна», а тепер поступово рухається до повної трансформації самого поняття «держава».
Сьогодні здавалося б українська держава існує і це загальновизнаний факт. Але якщо поглянути на таке твердження з юридичної точки зору, то все не зовсім так, а точніше – зовсім не так.
Існування держави під назвою «Україна» автоматично не передбачає її тотожності з національною державністю українців. Так само назва «МММ» для товариства з обмеженою відповідальністю автоматично не передбачає його занять виключно побудовою чоловічих туалетів. Назва «Україна» для даної держави не несе жодного змістовного наповнення, адже українці в цій державі не мають жодних привілеїв у порівнянні з представниками інших націй.
Сьогоднішня, розкладена демо-ліберальною пропагандою, суспільність резонно спитає: «а чому українці повинні мати якісь привілеї?» Відповідь проста: пращури українців зробили найбільший з усіх можливих вкладів в утворення цієї держави – вони полили цю землю своїм потом, розорюючи цілину степів і розбудовуючи мережу заводів, та окропили її кордони своєю кров’ю, захищаючи її від ворогів. І все це вони робили з однією-єдиною метою – залишити свої здобутки у спадок дітям та онукам. Ще раз наголошую – не тим, хто приїде сюди пізніше, а СВОЇМ власним нащадкам. Тобто, ця країна – наш спадок від пращурів. І як син має право на батьківську хату, так українці мають право на державу на землях, здобутих предками. Саме тому наше право на цій землі повинно бути законом.
На законодавчому рівні українська нація визначена як титульна (тобто така, яка дала державі своє ім’я) і корінна (тобто така, яка сформувалася на території держави). В обох випадках до визначення «титульної» і «корінної» націй варто додати «і не більше», адже такі статуси не дають підстав нації до отримання влади чи будь-яких інших привілеїв. Така «титульна нація» як чукчі в Російській Федерації та «корінні нації» індіанців США мали б змусити українців соромитися такого статусу власної нації.
Влада в цій державі де-юре належить аморфній безнаціональній масі («народу України»), а де-факто антинаціональній асоціальній олігархічній владній верхівці («політичній еліті»).
Саме поняття «нація» за останнє десятиліття зазнало настільки кардинальних змін, що наразі набуло фактично протилежного значення. Якщо раніше нація була тим фактором, що відрізняє осіб однієї крові від інших, то сьогодні це поняття трактується як об’єднуючий фактор для осіб найрізноманітнішого походження. Для осіб, яких ріднить фактор крові, залишили поняття «національність», але це поняття знищили у вимірі юридичному, вилучивши з паспорту дану графу і ліквідувавши її у свідоцтвах про народження. Отже, тепер визначити хто до якої національності належить у законодавчому вимірі не можливо. Єдиним критерієм визначення представників однієї кровної спільноти по суті залишився природний інстинкт.
sna.in.ua/?p=3380 Walter ∗∗ 27 мая 2010 в 18:24
Юридичний вимір
Декларація ООН «про принципи міжнародного права» від 24.10.1970 р. проголошує право націй на самовизначення, яке передбачає права етнічних спільнот власноруч визначати свій політичний статус. У відповідності до цього принципу 24.08.1991 р. українці визначили свій статус у формі самостійної національної держави. В процесі демократичного державотворення цей статус поступово позбувся спочатку прикметників «національна» та «самостійна», а тепер поступово рухається до повної трансформації самого поняття «держава».
Сьогодні здавалося б українська держава існує і це загальновизнаний факт. Але якщо поглянути на таке твердження з юридичної точки зору, то все не зовсім так, а точніше – зовсім не так.
Існування держави під назвою «Україна» автоматично не передбачає її тотожності з національною державністю українців. Так само назва «МММ» для товариства з обмеженою відповідальністю автоматично не передбачає його занять виключно побудовою чоловічих туалетів. Назва «Україна» для даної держави не несе жодного змістовного наповнення, адже українці в цій державі не мають жодних привілеїв у порівнянні з представниками інших націй.
Сьогоднішня, розкладена демо-ліберальною пропагандою, суспільність резонно спитає: «а чому українці повинні мати якісь привілеї?» Відповідь проста: пращури українців зробили найбільший з усіх можливих вкладів в утворення цієї держави – вони полили цю землю своїм потом, розорюючи цілину степів і розбудовуючи мережу заводів, та окропили її кордони своєю кров’ю, захищаючи її від ворогів. І все це вони робили з однією-єдиною метою – залишити свої здобутки у спадок дітям та онукам. Ще раз наголошую – не тим, хто приїде сюди пізніше, а СВОЇМ власним нащадкам. Тобто, ця країна – наш спадок від пращурів. І як син має право на батьківську хату, так українці мають право на державу на землях, здобутих предками. Саме тому наше право на цій землі повинно бути законом.
На законодавчому рівні українська нація визначена як титульна (тобто така, яка дала державі своє ім’я) і корінна (тобто така, яка сформувалася на території держави). В обох випадках до визначення «титульної» і «корінної» націй варто додати «і не більше», адже такі статуси не дають підстав нації до отримання влади чи будь-яких інших привілеїв. Така «титульна нація» як чукчі в Російській Федерації та «корінні нації» індіанців США мали б змусити українців соромитися такого статусу власної нації.
Влада в цій державі де-юре належить аморфній безнаціональній масі («народу України»), а де-факто антинаціональній асоціальній олігархічній владній верхівці («політичній еліті»).
Саме поняття «нація» за останнє десятиліття зазнало настільки кардинальних змін, що наразі набуло фактично протилежного значення. Якщо раніше нація була тим фактором, що відрізняє осіб однієї крові від інших, то сьогодні це поняття трактується як об’єднуючий фактор для осіб найрізноманітнішого походження. Для осіб, яких ріднить фактор крові, залишили поняття «національність», але це поняття знищили у вимірі юридичному, вилучивши з паспорту дану графу і ліквідувавши її у свідоцтвах про народження. Отже, тепер визначити хто до якої національності належить у законодавчому вимірі не можливо. Єдиним критерієм визначення представників однієї кровної спільноти по суті залишився природний інстинкт.
sna.in.ua/?p=3380 Walter ∗∗ 27 мая 2010 в 18:24
Cторінка номер 1