Cторінка номер 1
-
Мужицька арихметика
С Т Е П А Н В А С И Л Ь Ч Е Н К ОМУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА
- Чи немає у вас, Веселію Йвановичу, якої газети або книжки! - питав хурщик
Антін монопольщика, зав'язуючи в хустину гроші за хуру.
Василь Іванович, панок середнього віку, червоненький, з круглим животом,
потягнув цигарки й пустив хмару диму.
- А навіщо тобі книжка? - спитав він, насупивши ріденькі брови.
- Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була в хаті, - одмовляє
Антін, - мабуть, і азбуки запам'ятав уже.
- То тобі велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте діло - книжки
читати! - став казати Василь Іванович, - та зовсім воно й не личить тобі.
- Звісне діло, хіба треба, щоб нам були книжки в голові, - згоджується Антін, -
часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..
- То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене, - знов казав Антін, трохи
переждавши, - почитав би трохи по обіді, щоб не скучати.
- Хіба от що, - подумавши, сказав монопольщик, - я внесу тобі псалтиря. Для
свята більше підходящої книжки й не знайти.
- Псалтир є в мене, Василію Йвановичу - мовив Антін. - Чи немає якої-небудь
іншої?.. Може, є така, що пише про волю та про землю?
Василь Іванович скосив набік заскалене око й закусив губу:
- Таких книжок, як ти кажеш, у мене, братику, не водиться. За такі книжки -
знаєш, куди тепер ховають? - Василь Іванович суворо глянув на Антона. -
Стережись, Антоне, книжок, як огню, - по-приятельскому раджу тобі. А коли вже
тобі припала охота читати, то підожди - я тобі дам іншу книжку.
Василь Іванович пішов у другу кімнату, одчинив шафу й став ритися в купі якихось
паперів та книжок. Витягнувши зісподу старенький, в обшарпаних палітурках,
задачник Євтушевського, він обмахнув на йому порох і виніс Антонові.
- Оце тобі, Антоне, книжка, - казав Василь Іванович, - оддаючи йому задачника. -
Не пуста яка-небудь - пользовита книжка! Тут усяка тобі задача - немов загадка:
поморочиш голову, поки ладу добереш.
- Спасибі, Василію Йвановичу, - сказав Антін. Потім узяв, не роздивляючись, під
руку книжку, попрощався й пішов із хати. Василь Іванович стояв коло дверей і
довго дивився йому вслід. Потім тихенько захихикав.
Веселий і радий, осміхаючись у руденьку борідку, пішов він до другої кімнати
обідати.
Одпочивши по обіді, монопольщик узяв палицю й пішов на проходку. Йде Василь
Іванович селом, палицею підпирається. Коло дворів і хатів сидять гуртками
чоловіки та жінки, гомонять собі. На моріжку пустують діти; співають десь
дівчата. В селі немає більше "панів", крім Василя Йвановича, і він почував себе
тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому, і він привітно киває їм
головою. Йому так приємно бачити почтивність до своєї особи.
Ось іде селянин Литовка, - який здоровенний мужичура, а як покірно вклоняється,
мов той дуб у час негоди.
Догадується Василь Іванович, чого так хилиться перед ним Литовка: підходить
строк векселю, а грошей, мабуть, тонко...
"Нічого, підождемо, - думає він, - аби проценти в свій час виплачував".
Йде далі Василь Іванович, мугиче собі під ніс щось божественне, хазяйським оком
по селу роздивляється - чи немає де непорядку.
Нагримав на дітей, щоб не пустували, зачепив молодицю, що вийшла до колодязя по
воду.
Дійшов до Антонового двору. Бачить - у вишнику, коло хати, сидять люди,
гомонять, сміються. Між ними - Антін з книжкою.
"Ага, книжечку мою читають! - подумав Василь Іванович. - Ну, нехай собі
читають". Спинившись проти вишнику, він спитав:
- Ну, що? Як книжечка - понаравилась? - А
Cторінка номер 1