Cторінка номер 1
-
Доки сонце зійде, роса очі виїсть
МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙДОКИ СОНЦЕ ЗІЙДЕ, РОСА ОЧІ ВИЇСТЬ
Драма в 4-х діях і 5-ти одмінах
ЛИЦЕДІЇ:
О л е к с і й Д м и т р о в и ч В о р о н о в, поміщик, капітан в одставці,
літ 65.
Н а т а л я С е м е н і в н а, його жінка.
Б о р и с, син їх.
В л а д и м и р П е т р о в и ч Г о р н о в, студент агроном, приятель Б о р и
с а.
А н т о н З а в а д а, бувший кріпосний.
О к с а н а, його дочка, на 19 році.
М а к с и м Х в о р т у на , бувший кріпосний, стрілець і швець.
С т е п а н К у г у т парубки
О х р і м
Г о р д і й П о в а р е н к о, городянський швець.
С к у б к о, писар.
Т е к л я
С о л о м і я дівчата
К а т р я
П а р у б к и і Д і в ч а т а.
Діється між 1862—1865 роками.
ДІЯ ПЕРША
Вид села. Став, гребля, млин і т. д.
ЯВА 1
Т е к л я, С о л о м і я, К а т р я і Д і в ч а т а.
К а т р я. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.
Т е к л я. Тю, навісна! Чи не отрамовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів
не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,
С о л о м і я. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле, —
ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от їй-богу, що правда. Задля
чого ти нас сюди завела?
Т е к л я. Тут буде на греблі диво!
Д і в ч а т а. Яке диво?
К а т р я. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.
Т е к л я. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та
проти зелених свят. Батько мої самі бачили.
К а т р я. Ох, не розказуй же, сестричко!
Т е к л я. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі,
кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум'я так і палить...
Д і в ч а т а. Годі-бо тобі плескати!
Т е к л я. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.
Д і в ч а т а. Почала вигадувати.
Т е к л я. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей,
дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?
С о л о м і я. От таки намоглася полохати! Глянь, Катря аж тремтить.
Т е к л я. Великий мені клопіт.
К а т р я. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені
Т е к л я. Що таке, розкажи.
К а т р я. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась...
Т е к л я. Чи й справді? Стривай, бесурко[1], дасться тобі узнаки та бенеря!
Давайте скупаємось, дівчата!
Д і в ч а т а. Отакої ще вигадай!
С о л о м і я. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?
Т е к л я. Я водяника не боюсь.
Д і в ч а т а. Не бійся, та стережися.
Т е к л я. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.
Водяник, водяник,
Дам тобі медяник,
Покажись із води
Аж до півбороди.
О х р і м. Ось я зараз!
Д і в ч а т а побігли.
ЯВА 2
Входить О х р і м.
О х р і м. Ач, як дременули урозтіч, неначе ті кози. Тю-тю, навісні!
Верніться-бо сюди! Це я, Охрім!
Т е к л я. Чи й справді то ти, Охріме?
О х р і м. Та уже придивись. Водяник же, звісно, з бородою і увесь в куширі.
Т е к л я. Справді, це Охрім.
С о л о м і я. Оце ж нехай тобі всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що
не зомліла, от єй-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрім, ось придивись!
К а т р я. Ох, дух мені зовсім забило.
О х р і м. І вигадають же чорт батька зна які виграшки — одна одну полохати.
К а т р я. Це ж все Текля намоглася.
Т е к л я. Навіщо б мені здалося тебе полохати?
О х р і м. Це вже я знаю навіщо.
Т е к л я. Справді? Ох, який же ти догад
Cторінка номер 1