Павло Полуботок

Cторінка номер 1

ПАВЛО ГІОЛУБОТОК1ПАВЛО ПОЛУБОТОК[1] Полуботку-Полуботку, Наказний гетьмане! А хто ж тобі гетьманськую Булаву дістане? Полуботку-Полуботку, Голубе-соколю! А як же ж ти підіймешся За козацьку волю? Полуботку-Полуботку, Рідная дитино! А як же ж ти ізійдешся З вражим Вельяміном?[2] Не питайте, хто Павлові Булаву добуде, Є у нього Україна, Є у нього люди. І пішли вже Семен Рубець І Василь Биковський[3], Лиш чекайте, що то скаже Цар Петро московський, Нема царя в Московщинї, Десь у Тегерані[4]; Але посли й туди за ним — І вже в Астрахані. І за море, за Хвалинське[5], Листи посилають Та у царя серед бійки Гетьмана благають. А тим часом і Вельямін Листи посилає[6] Та до царя московського Стиха промовляє: «Що робити, — каже, — царю, З тими козаками? Либонь, вони хотять знову Битись з москалями! Шумить-гуде Україна, Козаки гукають, А найбільше Милорадич[7] З Маркевичем[8] грають». І подумав цар московський, Та й із Тегераня Серед зими свої листи Шле до Астраханя, Та й і каже українцям: «Почекайте, люди, Повернуся в Московщину — Тоді все вам буде! Але за то й мене тепер Послухайте, діти, І п'ятнадцять мені тисяч Козаків пошліте! З Милорадичем пошліте В Ладогу п'ять тисяч, А з Маркевичем до Хреста Пошліть десять тисяч!»[9] І пішли сумні козаки, Нічого діяти... «Зато, — кажуть, — ми гетьмана Будем живо мати!» Та не ворон же то чорний Із соколом б'ється, То Вельямін з Полуботком За права дереться. І обидва Петра-царя Просять розсудити. І говорить цар московський: «Нічого робити! Треба, — каже, — Полуботка В Петропіль[10] зазвати І тут йому по-московськи Правду розказати!» І з Савичем[11] і Чарнишем[12] Павла викликає, Але Павло послів собі Вперед посилає. І прибули у Петропіль Посли молодецькі: Полковники Данилович І Петро Корецький. Бунчуковий Володьковський І судець Грабенко, І військовий з ними писар Завзятий Ханенко[13] І прибули у Петропіль Та й говорять: «Царю! Візьми собі Вельяміна, Візьми нашу кару; Судці твої московськії Нас добра не учать, Багатого обдирають, А бідного мучать. Козаків за хлопів мають І гризуть гетьмана... А чи ж так то, ясний царю, Було за Богдана?.. Ти говориш, що Хмельницький Сам царям прирадив, Щоб московський воєвода На Вкраїні рядив; Але Павло Полуботок Не ховає слова, Він говорить: «Що там, — каже, Батькова умова! Спершу, царю, піднови ти Нашу давню волю, Щоб ми самі судилися Помежи собою; Щоб ні стольник, ні боярин, Ані воєвода Не питали, не судили Нашого народа; Щоб козаки самі собі Розправу чинили, І, де три їх, щоб два собі Третього судили. І всі царі московськії Теє право знали І за нього своє слово Царськеє давали. Та й ти давав, ясний царю, Як ізбирав раду, Як давав нам у гетьмани Пана Скоропаду[14] Чого ж тепер на Вкраїні Воєводи .стали, Чого права козацькії И вольності пропали?!» Незабаром за послами Й Павло прибуває І з Чарнишем і Савичем К царю підступає. Підступає, дає листи, Просить за Вкраїну, Але, знати, й Павло прибув В лихую годину: Ані Петро, ні бояри За нього не дбали, Його листи за Вкраїну Під сукном лежали. І чекає Павло місяць, Ба й другий чекає, Ба й чекає місяць третій — Цар не закликає. «Почекай же, — Павло каже, Їдна мені доля, Але стане й тобі хро

Cторінка номер 1