☼ Література - глибинна душа народу (літературний клуб)

Cторінка номер 1

Олексію, звичайно більшість за нас з тобою погодяться, що до того, що не всі літературні твори у нас глибинні. Але на це є своя причина! Якщо у той далекий час в інших країнах замислювались про високе та не думали про відстоювання прав нації, про свободу, то вони звичайно писали твори в яких розкривались більш глибинні думки. А нам потрібні були твори, що підіймали би дух народу, підштовхували на боротьбу за своє життя, життя своєї малої та великої сім'ї. Ти уявляєш собі звичайного селянина, який би сидів та думав про високе, а не працював на полі? Більшість з українців у той час були не малоосвіченими та і думали вони про благополуччя сім'ї, а не про якусь вищу мету. Та і це стосується не багатьох творів. Можливо, просто ти не вмієш бачити якусь потайну думку саме в українських творах. Адже наша література – це мова символів… І розкрити кожен символ - не так легко! Особливість українського надбання в тому, що наші письменники писали про реалії, а не про абстрактне… Коли інші країни ховалися за ширмою романтизму та «високих» думок, ми писали про гноблення, про дійсну красу українки, української природи, та стійку позицію українця, що до відстоювання власних прав. Нам не було даровано можливості думати про високе, ми думали про власне виживання! Якщо тобі, Олексію, не цікава література справжніх почуттів, навіть якщо вони лежать на поверхності, то це лише твоя проблема. І ти не прав, що до актуальності українських творів, адже і зараз, в більшості з них, можна знайти проблеми сучасності. Українська глибинність не така, як в інших країнах – саме в цьому наша особливість. Спробуй по-іншому глянути на наше надбання… Mashka ∗∗ 30 июн 2009 в 11:00

А я обожнюю вірш В. Симоненка:

ПРОРОЦТВО 17-го РОКУ
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевне б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд! Mashka ∗∗ 30 июн 2009 в 11:04

Вірш супер дійсно сильний і актуальний Олексій ∗∗ 1 июл 2009 в 22:19

Cторінка номер 1