Спонсори Курсы автокад в алматы: компьютерные курсы в алматы www.3dray.kz/2014/06/23/.
  • Хіба ревуть воли, як ясла повні.

    Cторінка номер 98

    віддаси, коли будуть, — на те йому Чіпка. — Не хочеться мені своєї праці в жидівські руки попускати... Знехтує, проклята жидова, на горілку пережене... А ти, як хазяїн, знаю, до ума доведеш... — Ні, Чіпко, не куплю: не треба мені! Чіпка задумався; • очі потускніли;, він потупив їх униз... Оже швидко журлива думка промайнула; очі знову заіскрили — і він, наче зрадівши, твердо промовив : — Ну, коли ж не купиш, то так візьми! — Нащо я в тебе візьму його? Ось розсуди гаразд... У тебе тільки один хліб і зостався; а я, слава богу, не терплю ще нужди!.. — То пропаде ж, Грицьку! проп'ю... Візьми, брате, пожалій моєї праці! Ти чоловік добрий, я тебе змалку знаю... Пам'ятаєш, як горобенят драли? Пам'ятаєш діда?.. Візьми! Я тебе люблю й твою жінку люблю... Увійшов я до вас у хату, як у рай уступив... Ви мене привітали, як рідні; моє серце, мою душу одігріли... Візьми, Грицьку, прошу я тебе... — Про мене... — одказав, мов нехотя, Грицько. — Коли вже тобі так хочеться, то й заберу. Тільки, знаєш що. Чіпко? У тебе мати старая, а ти її так зневажив... у чужих людей хліб заробляє, сердешна... — Мати... мати,.. — забубонів Чіпка й насупив брови. — За матір не кажи... Хто його знає, хто з нас більш винуватий... Грицьків докір дуже вразив Чіпку. Він замовк, потупив очі в землю, мов боявся на Грицька глянути; подумав трохи та швидше попрощався й вийшов з хати. — Так ти завтра, гулянками, й забереш, Грицьку? — спитав уже з-за дверей. — Добре. А може, ще й сьогодні над'їду, — коли справа справна-Чіпка пішов. Грицько, підославши свитку в голови, ліг на лаві спочити. Христя поперемивала посуду, поприбирала; сіла на полу, коло печі, за гребінь прясти мичку. У хаті було тихо-тихо, аж мов важко, тільки -чутно було, як веретено сюрчало, та коли-не-коли Христя легенько зітхала... Христя думала про сьогоднішню розмову з Чіпкою. Думки обступили її, повили, як сиві тумани землю... Вона оддалась їм на волю: робіть, мов, що знаєте; несіть, куди хочете!.. І здавався їй Чіпка не таким гультіпакою та волоцюгою, яким його люди взивали, яким сама вона його щитала до сього дня... Скривджене з самого малку, її сирітське серце догадалося, що Чіпка — не такий... Не гультіпака — лихий чоловік; гультіпака — зло людське, неправда людська! — казало їй серце... У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша... А що він п'є?.. То його лихо п'є... недаром він хвалився ним!.. Та як же його й не пити, живучи між такими людьми, що кожен тільки й дума: як би мені та мені, як би кого обідрати, ошукати? Брати рідні, сестри — перші вороги між собою... — А правду казав Чіпка, — промовила вона вго-— аж Грицько від дрімоти прокинувся. — Яку правду? — позіхнувши, питає він. Що немає між людьми правди, що живуть вони не по закону! — Толкуй!.. дурний, спившись з кругу, верзе не знать що, а вона тому й віри діймає... — Як же не діймати, коли воно так і є?.. — Як так? — А так! От хоч би й я... Якби люди по правді жили, чи терпіла б я, зоставшись сиротою, те горе та нужду, що прийшлось витерпіти? Чи розкотилося б добро сирітське? Коли б вони по правді, а не по кривді жили, то всього б того приберегли, не попустили б, щоб сирота скиталася по людях, не завдали б її у найми, де б, може, не стрівшись з тобою, й вік звікувала... — Своя сорочка ближче до тіла... — Ото ж то й є... Усе — коли б собі та собі; а про сиріт та безталанних — ні гадки!.. Хай сироти гинуть... — Хто ж тобі стане дурно чуже добро доглядати? — запитав Грицько. Христю — як хто голкою укольнув... Зляка

    Cторінка номер 98

Перехід по сторінках