Cторінка номер 1
-
На брата брат
НА БРАТА БРАТНА БРАТА БРАТ
Історичний роман
(Скорочено)
[Рідні брати Матвій та Супрун служили козаками у війську Б. Хмельницького, брали
участь у битвах та походах періоду Визвольної війни. Матвій зобов'язаний життям
своєму рідному братові, який врятував його під час переправи через дніпрові
пороги. Після смерті Б. Хмельницького Матвій служить в канцелярії новообраного
гетьмана І. Виговського, а Супрун підтримує полтавського полковника Мартина
Пушкаря, який, спираючись на допомогу Москви, намагається усунути від влади І.
Виговського. Матвій став досить заможним козаком, має красуню-дружину Федору.
Під час одного з походів він підібрав Сидора — хлопчика-сироту, якого хотіли
забрати в полон татари, і виховує його в своїй родині. Але Сидір виріс
невдячним, він постійно заздрить Матвію, намагається зробити йому зло.]
VI
Місячної осінньої ночі у глибокому яру під Суботовим Виговський викопував
захований з Хмельницьким скарб. Матвій удостоївся високої честі тримати
шкіряного мішка, у який кидали маленькі шкіряні мішечки з дукатами, польськими
злотими, битими талярами. Поспішали — місячне колесо вже черкало ободом по
кручі, з заходу напливали хмарки. У сусідньому байраці випробовували голоси
ярчуки, майнула сова, неначе хотіла й собі вхопити золотого з напівструхлої
скрині. Гетьман стояв збоку, палив люльку, його немолоде чепурне обличчя в
місячному сяйві здавалося ви ліпленим з темного осіннього воску, був байдужим,
чи вдавав байдужість. А Матвій хвилювався вельми — від виявленої довіри, й ще
бозна від чого (хто не хвилюється при копанні скарбу); хоч і стояла зокіл
охорона, тремка моторошність огорнула його плечі.
Матвієві, під наглядом судді та писаря, було доручено складати лічбу грошам,
одначе всієї лічби не знали — рахувало по частках троє довірених козаків у трьох
кутках великої світлиці, казали, що було тих грошей близько мільйона.
Гетьман заплатив військові й, відправивши Юрія Хмельницького до Києва на
навчання, майже тиждень бенкетував, бенкетувала вся старшина й усі чигиринські
козаки. Виговський горілки не любив, одначе цього разу чаркував і з старшиною, і
з простими козаками — по корчмах і просто на вулиці, не відтручав тих, які лізли
цілуватися (вже який бридкий та поганий козак Заткало — щербатий і слюнявий, а й
він обслинив гетьмана), вдавав з себе хмільного, вдавав козака простого,
компанійського. Знав-бо, то — найпевніша слава для гетьмана. Насправді таким не
був, його душа плетена з тонкої шляхетської мережки, любив гарні речі, дорогі
ікони, кохався в книгах — надто в латинських, грецьких, любив мудрі бесіди з
мандрівними монахами й не любив п'яної перезви, хмільних балачок, брагарства.
Одначе переступив через той бридливий пруг у власній душі, пиячив, і веселився,
і стріляв з козаками з лука у пізні, котрі випадково затрималися на яблуні,
яблука, а одного разу навіть погойдався через колоду з козаками на кладці в
переваги-ваги.
А може, він не тільки братався з козаками, а й перечікував, відсовував градові
хмари, які ходили по овиду його життя, його гетьманства, змигували далекими
зірницями. Гетьман — надзвичайно міцний і чіпкий чоловік. Чимало людей не
помічали тієї міцності, схованої за стриманістю, розважливістю, й гірко
помилялися. Хміль був міцний по-своєму: гарячий, невтримний, гордий, скажений,
непоступливий, швидкий на думку і розправу, Виговський — по-своєму. Так, і
стриманий, і розважливий — думку виважував, а виваживши, стояв на ній до кінця,
за що й подобався Хмел
Cторінка номер 1