Cторінка номер 1
-
Малоросійське донкіхотство
Події останніх календ нагадали про книгу, яку визнали найкращою в історії світового письменства. Про «Дон Кіхота». Цю книгу іспанський аристократ писав у в»язниці аби розважити та розважитися. Він створив гумористичний роман, у якому гумор, звісно ж, жорстокий, чорний та майже брутальний. Іспанці, які мешкали у суворому, спартанські-кшатрійському світі короля Філіпа реготали гучно і смачно, коли читали про те, як прибацаного ідальго, схожого на жирафа-дістрофика духопелять та гупають. Міф про шляхетного лицаря-відчайдуха з»явився пізніше, коли нахабна та жирна буржуазія посунула аристократію на сцені світової історії і бідолашна аристократія у чисельних карлистських та вандейсько-шуанських партизанських війнах марно намагалася відновити статус-кво, захлинаючись при цьому власною кров»ю як різдвяна гуска.
Міф виявився живучим. Стара римська приказка – vea victis (горе переможеним) перестала бути мудрою та доречною приказкою. Плебейсько-жидівська звичка хизуватися мандюлями, які вдалося вигребти та не вдалося донести додому, прижилася у багатьох верствах та прегарно наложилася на скавучання відгепаної буржуями європейської шляхти. Пустила ця звичка глибоке коріння і на нашій рідній землі. Від українських соціалістів драгоманівського розплоду 19 століття до сучасної парості місцевих неолібералів чорноволівсько-ющенківського призову бути українцем і бути терпілою означало одне і теж саме. Події 28 квітня 2010 року, коли нащадки Драгоманова, онуки Грушевського, молодші брати В»ячеслава Чорновола та однопартійці хоружівського бджоляра купно з однопартійцями жидо-вірменської воровайки намагалися «терти терло» з донецькою братвою продемонстрували, що бандити, які вижили в 1990-ті боєздатніші за ЦРУшну агентуру. І не в останню чергу тому, що не читали «Дон-Кіхота».
Тактика опозиції в середині парламенту нагадували бій з вітряками. Яйцебалистика та димові шашки, які летіли геть не туди викликали сміх. Те, що люди, які носяться з Нестором Махном як дурні з писаною торбою, не вміють як слід дати по зубах – викликало огиду. Те, що людина, яка намагається презентувати себе як захисника українців, фактично саботує цілком можливий штурм Верховної Ради – викликало неприємний подив. Хоча з рештою все було логічним та закономірним. Нагадати біло-блакитним пацанам про те, що «коридоры кончаются стенкой» зможуть не кволі оранжисти і не жидинята у вишитих сорочках з чужого плеча. Потрібні ті, хто дивиться на роман Сервантеса очима іспанця з часів Імперії. Ті, хто знає, що то таке партизанська війна у місті. Простіше кажучи, люди честі. Слава Богу, в Україні вони є. І тому мені так спокійно за майбутнє України. Моєї України.
http://sna.in.ua/ Сеня ∗∗ 21 июн 2010 в 11:29
Міф виявився живучим. Стара римська приказка – vea victis (горе переможеним) перестала бути мудрою та доречною приказкою. Плебейсько-жидівська звичка хизуватися мандюлями, які вдалося вигребти та не вдалося донести додому, прижилася у багатьох верствах та прегарно наложилася на скавучання відгепаної буржуями європейської шляхти. Пустила ця звичка глибоке коріння і на нашій рідній землі. Від українських соціалістів драгоманівського розплоду 19 століття до сучасної парості місцевих неолібералів чорноволівсько-ющенківського призову бути українцем і бути терпілою означало одне і теж саме. Події 28 квітня 2010 року, коли нащадки Драгоманова, онуки Грушевського, молодші брати В»ячеслава Чорновола та однопартійці хоружівського бджоляра купно з однопартійцями жидо-вірменської воровайки намагалися «терти терло» з донецькою братвою продемонстрували, що бандити, які вижили в 1990-ті боєздатніші за ЦРУшну агентуру. І не в останню чергу тому, що не читали «Дон-Кіхота».
Тактика опозиції в середині парламенту нагадували бій з вітряками. Яйцебалистика та димові шашки, які летіли геть не туди викликали сміх. Те, що люди, які носяться з Нестором Махном як дурні з писаною торбою, не вміють як слід дати по зубах – викликало огиду. Те, що людина, яка намагається презентувати себе як захисника українців, фактично саботує цілком можливий штурм Верховної Ради – викликало неприємний подив. Хоча з рештою все було логічним та закономірним. Нагадати біло-блакитним пацанам про те, що «коридоры кончаются стенкой» зможуть не кволі оранжисти і не жидинята у вишитих сорочках з чужого плеча. Потрібні ті, хто дивиться на роман Сервантеса очима іспанця з часів Імперії. Ті, хто знає, що то таке партизанська війна у місті. Простіше кажучи, люди честі. Слава Богу, в Україні вони є. І тому мені так спокійно за майбутнє України. Моєї України.
http://sna.in.ua/ Сеня ∗∗ 21 июн 2010 в 11:29
ох і бред...
Юлька у жида Фірташа забрала 11 млн. кубометрів газу. а ти її ще в чомусь виниш...
А що зробив Тягнисрак? Тільки 3,14здить більше, ніж треба, зі своїми пасанчиками бігає всюди в строю да кричить "Бандера - наш герой", хоча вже давно кожна людина зробила висновки - хто герой а хто ні.! Максим ∗∗ 21 июн 2010 в 12:13
Юлька у жида Фірташа забрала 11 млн. кубометрів газу. а ти її ще в чомусь виниш...
А що зробив Тягнисрак? Тільки 3,14здить більше, ніж треба, зі своїми пасанчиками бігає всюди в строю да кричить "Бандера - наш герой", хоча вже давно кожна людина зробила висновки - хто герой а хто ні.! Максим ∗∗ 21 июн 2010 в 12:13
Бандера герой тому, що він боровся з радянською окупацією. а пострадянські керівники країн, виховані на радянських ідеалах, за звичкою вважають його ворогом. і кожна людина вже зробила висновки, що Бандера герой, а Сталін кат, якого світ не бачив
Джек ∗∗
21 июн 2010 в 13:48
Cторінка номер 1