Cторінка номер 1
-
Сто тисяч
СТО ТИСЯЧсто тисяч
Комедія в 4 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка ¾ багатий крестьянин.
Параска — жінка його.
Роман — син їх.
Савка — кум Герасима, крестьянин.
Банавентура — Копач.
Невідомий — єврей.
Гершко — фактор.
Мотря — наймичка.
Клим — робітник.
ДІЯ ПЕРША
ЯВА І
В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.
Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево
і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а
покупателі только глазами купують, і торговлі нема — один убиток. Так я сібє
видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся... Попробуєм!..
ЯВА II
Роман і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров.
Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невідомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Ті ж і Копач.
Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
Невідомий. А ви разлі часний? Не похоже.
Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова.
(Пішов.)
ЯВА IV
Копач і Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Заметь—це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і
практіка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто
получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу
вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й
досі ще не совершив?^
Роман. Ще в городі.
Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєль-кі... А Прасковєя
Івановна?..
Роман. У попа.
Копач. Так! Торічелієва пустота... Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш — це з фізікі. В
такім разі — адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
ЯВА V
Роман, потім Мотря.
Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як
бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... І все він зна — тілько нічого не
робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима: «Чого там? Нема мені часу».
Роман. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть
розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема
за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
Входе Мотря.
Заший. (Показує.)
Мотря. Де це ти так розпанахав? Роман. Зачепився за вила.
Мотря зашива, Роман її цілує.
Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!
Роман. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти
вже н губи розпустив.
Роман. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не
треба.
Мотря. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько
приїхали.
Роман. Батько? Справді.
Мотря вибіга.
ЯВА VI
Герасим і Роман.
Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
Роман. Та я розірвав рукав... Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пішли до попа...
Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й
стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої
реміняки не порізали на батоги.
Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач. (Вийшов.)
Герасим (один). Жид—то діло, а Копач—морока. Ху! Слава богу, справився з ділами:
совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая
рястом!..
Cторінка номер 1